Назад 
Самотність – це не одне почуття, а ціла шкала
Уявіть шкалу гучності. На нулю – повна тиша. На десяти – шум, від якого болить голова. Більшість людей думають, що із самотністю так само просто: або ти один, або ні.
Насправді все складніше. Самотність – не точка, а спектр. І на цьому спектрі є щонайменше три абсолютно різних стани, які часто плутають між собою – хоча у кожного з них своя причина, свій перебіг і свій спосіб виходу.
У моїй практиці ці три стани приходять з абсолютно різними запитами. І перше, що я роблю в роботі з клієнтом – допомагаю зрозуміти, про яку саме самотність ідеться.
Коли самотність – усвідомлений вибір?
Є люди, які свідомо не поспішають створювати сім’ю. На заході це вже назвали окремим терміном – “singlehood”, безпарність. Так відбувається тому, що вони вже щось спробували: стосунки, компроміси, чужі звички за сніданком – і зрозуміли, що ціна не завжди виправдана. І це вибір людини, яка вже знає собі ціну і не готова розмінюватися на “аби не одному”. Часто це рішення приходить не у дев’ятнадцять років, коли гормони та закоханість переважують здоровий глузд, а трохи пізніше – коли людина вже щось пережила, зрозуміла, що не кожні стосунки варті збереження, і зробила свій висновок.
Якщо ви впізнали себе в цьому описі – тут немає приводу для тривоги. Питання варто ставити тільки тоді, коли за цим вибором ховається страх близькості, а не свобода від неї. Різницю легко перевірити: свобода дає енергію та спокій, а страх — постійне виправдання перед собою та перед іншими, чому “у мене ще нікого немає”.
Найтихіша пастка: самотність удвох.
А ось це – зовсім інша історія. Двоє людей живуть в одній квартирі, сплять в одному ліжку, разом виховують дітей. І при цьому кожен – у своїй капсулі.
У психології це називають “емоційною самотністю”. Ви є один для одного фізично, але емоції не перетинаються. Твоє хобі мене не цікавить. Твій день мене не хвилює. Ми ввічливі, ми навіть не сваримося – просто нам більше немає про що говорити.
Це страшніше за звичайну самотність, тому що зовні виглядає благополучно. Сусіди думають – яка міцна сім’я, стільки років разом. А всередині – тиха, повільна ерозія, яку важко помітити навіть самим учасникам, тому що у неї немає гострих моментів. Немає скандалу, який можна назвати причиною. Є просто щоденне “нормально”, яке з роками стає все більш порожнім.
Найгірше те, що страждають від цього не тільки двоє дорослих. Діти зчитують не слова, а атмосферу. Вони не запам’ятають, скільки грошей ви заробили їм на освіту або скільки годин провели на роботі заради їхнього майбутнього. Вони запам’ятають, чи сміялися ви разом за вечерею, чи обіймалися просто так, без приводу.
Самотність, яку показала війна.
Є ще один вид самотності, про який раніше говорили значно менше. Екзистенційна самотність – це усвідомлення того, що зрештою кожен із нас проживає своє життя сам. Ніхто інший не проживе його за вас, не відчує за вас, не помре за вас.
Війна загострила це відчуття для дуже багатьох. Раптом виявилося, що близькі люди можуть мати зовсім інші цінності, ніж здавалося раніше. Що те, за що ви готові стояти навіть під загрозою, для когось поруч виявляється неважливим або навіть чужим.
Це боляче усвідомлювати. Але саме в такі моменти людина починає по-справжньому відповідати собі на найважчі запитання: а хто я, коли поруч нікого немає, хто скаже мені, яким бути? Ради чого я тут залишаюся, або ради чого я звідси їду?
Ця самотність не лікується компанією. Вона лікується тільки чесністю із самим собою – і, як не парадоксально, часто саме вона в результаті зближує людей найглибше, тому що через спільне проживання цього питання виникає справжня, а не формальна близькість.
Що робити з цим спектром.
Перший крок – зрозуміти, де саме на шкалі перебуваєте ви зараз. Тому що стратегії для кожного виду самотності – абсолютно різні, і універсальної поради “просто більше спілкуйтеся” тут недостатньо.
Якщо це усвідомлений вибір – вам потрібна не порада “знайти когось”, а підтримка у вашому виборі і, можливо, чесна перевірка: а чи дійсно це вибір, чи все ж захист.
Якщо це самотність удвох – вам потрібна чесна розмова з партнером, а часто й допомога третьої сторони, яка допоможе відновити емоційний контакт, поки він остаточно не зник.
Якщо це екзистенційна самотність – тут не допоможе жодна компанія і жодна вечірка. Тут допомагає тільки чесна зустріч із собою та, за потреби, зі фахівцем.
Запитайте себе:
Коли я востаннє почувався(лася) по-справжньому почутим(ою) – не просто вислуханим, а зрозумілим?
Я один(одна), тому що вибрав(ла) це, чи тому що боюся іншого варіанта?
Що я роблю зі своєю самотністю – проживаю чи тікаю від неї в роботу, серіали, соцмережі?
Самотність -це сигнал. І як будь-який сигнал, він говорить щось важливе про вас, якщо його не заглушати черговою справою або черговим “нормально”.
Психолог в Одесі Наталя Макарчук.
