Ми часто чуємо термін «емоційне вигоряння». Давайте розберемося, що це таке.

Вигоряння – це виснаження у відносинах, чи то особистої чи професійної сфери. Це трапляється, коли щось не йде за планом чи навпаки відбувається несподівано. Вигоряння – це та точка, в якій ми вкладаємо багато, а отримуємо мало або не отримуємо нічого.

Щоб баланс «давати-отримувати» не порушувався, має бути точка, де ми обмінюємося тілесністю, обіймами, теплотою, співприсутністю. Це одна з базових потреб людини після безпеки. І, звісно, нам важливе визнання. Це коли хтось підтверджує цінність наших зусиль, підкреслюючи важливість того, чим ми займаємося. І свобода творчості, яка дозволяє нам самовиражатися і легше справлятися з емоційними переживаннями та стресом. Це наші основні потреби, і коли вони задоволені, ми відчуваємо себе щасливими.

На жаль, ці наші базові потреби найчастіше відчувають серйозний дефіцит. І щойно дефіцит стає довгостроковим — приходить вигоряння.

І як результат, коли ми довго живемо у стані «несвідомості» себе та своїх потреб, до нас приходять ще й залежності: алкоголізм, трудоголізм, ненажерливість тощо.

І в цей момент ми, як правило, не біжимо терміново задовольняти свої потреби, щоби закрити дефіцити, а починаємо підвищувати свою трудову ефективність. Ми стаємо продуктивнішими, починаємо бігти швидше і ще швидше. А в цей час ще й наше оточення дбайливо підказує: «Ось вийдеш заміж/одружишся, народиш дитину, побудуєш кар’єру, будинок, машину купиш — і все буде добре». І ми починаємо слідувати цим шляхом. Але там, у тій точці, куди ми так прагнули і куди нас направили дбайливі родичі, нічого не змінюється. Обіцяного призу там немає. І тоді вечорами дуже хочеться розслабитися: випити чогось, зависнути в гаджетах у нескінченному перегортанні стрічки у Facebook або TikTok, і в результаті ми опиняємося в ситуації, коли ми не міняємо навколишній світ, що не влаштовує нас, не розуміємо, що з нами відбувається, і єдиний шлях — це стратегія уникнення. Тобто вдати, що нічого не відбувається. Всі ж так живуть, та й гаразд. І ми починаємо всіма силами підтримувати це уникнення. Що ж тоді відбувається? Сфера потреб залишається незадоволеною. Вона продовжує знову і знову стукати до нас, але ми продовжуємо її ігнорувати. А небезпека вигоряння саме в тому, що вона непомітна, вона працює в зоні хроніки. Коли з нами відбувається сильний стрес, ми мимоволі змушені мобілізувати ресурси та реагувати на нього. Але якщо просто день за днем нам нема чого вставати вранці, немає сенсу в кожному прожитому дні, то одного ранку відбувається обвал. І нас уже не лякає, що може кинути партнер, що можуть звільнити з роботи, що не буде чим сплатити кредити і так далі.

Добре, якщо тут людина звертається за терапією. Але найчастіше людина приходить до алкоголізації, на жаль. Здається, випив і трохи відпустило. І саме звідси починаються досить важкі форми депресії, про яку на моєму сайті також є докладна стаття.

І вся каверза в тому, що просто припинити дію, від якої ми виснажуємося, — не допомагає. Тому що ми зараз у зоні недиференціювання своїх потреб. Ми не відчуваємо своїх дефіцитів.

Іноді до мене приходить клієнт, і я запитую: «Хто ви? Як ви? Чого ви хочете?» І у відповідь відбувається зависання: «У сенсі ви питаєте, чого я хочу? Ви перша людина, яка питає, чого я хочу. Я не знаю, що вам відповісти». Зона недиференціювання потреб – це коли “я не дуже розумію, хто я, куди я рухаюся і чого я хочу”. І часто, до речі, буває, коли приходять клієнти і кажуть: «А ну, швиденько розкажіть мені, що робити, і я пішов». І коли кажеш у відповідь: “А що ви хочете?” – Відповідають: «Не морочте мені голову дурними питаннями. Ось вам гроші, ви ж фахівець, ви точно повинні знати, що я хочу і що зробити, щоб стало легше». Саме тому робота з відповідями на запитання «Хто я і чого хочу» — це тривала терапевтична робота не на одну сесію. Тому що, якщо ми 40 років жили і не знали, чого ми хочемо, то за 5 хвилин ми нічого не зрозуміємо, ні за які гроші. Це зона розгубленості, зона, в якій ми потрапляємо у відчуття безсилля і безпорадності, і невизначеності, і дуже важливо не намагатися з неї якнайшвидше вискочити і вскочити у що-небудь, не важливо у що, аби не це.

Мене часто запитують: «Як на побутовому рівні можна керувати своїм станом?» Іноді дуже прості базові речі можуть поміняти наш стан та відчуття. Наприклад, перефарбували стіни — і все чомусь виглядає по-іншому і народжує іншу енергію. Тому що раніше дивилися на негарне, а тепер на гарне. Або, наприклад, коли ми дозволяємо собі «тупити» і гаяти час на те, щоб зрозуміти: «Що я зараз хочу? Хто я є? Як я? Я хочу сидіти? Чи зручно я стою? Чи зручно я сиджу? Увечері спина болить, а чи зручно я взагалі сиджу вдень на роботі на стільці? «А чи дихаю я на повні груди, чи я так, трохи, крадькома, щоб ніхто не помітив, щоб не дай бог не кашлянути?» Ці прості, базові речі створюють початок зустрічі з нашою сферою потреб і запобігають вигорянню. Це, за своєю природою, і є зона виявлення себе, своїх потреб та способів отримувати їх із навколишнього світу, тому що ви не можете їх отримати із себе. Це як їжа: якщо ви навіть з’їсте свою руку, то ви тимчасово насититесь, але одночасно з цим вас поменшає.

А ще є чудовий механізм, напевно, чули – ретрофлексія. Це «загортання» переживань усередину. Ну, тому що якщо вам нічого не можна, вам не можна піклуватися про свою сферу потреб, то тоді потрібно сидіти рівненько і тихенько, закусивши губи в дикій напрузі. Весь час завертати всередину себе свої почуття та емоції. І тоді через якийсь час виникає втома, виникають м’язові затиски, а якщо дуже довго напружувати, можуть виникнути і психосоматичні розлади, і різні хвороби.

І де знаходиться та зона, в якій можна щось поміняти? Знаєте, у психологічних групах, де лікують алкоголіків, зустріч починається зі слів: «Здрастуйте, мене звуть Маша. Я алкоголік». І ось це “Я алкоголік” – це зона початку виходу. Це зона зізнання свого дефіциту. Якщо ви готові визнати наявність дефіциту, визнати, що ви втомлюєтеся, що вам погано: Мене звуть Маша. Мені погано». Це та сама зона, в якій щось почне змінюватись. Поки ви не визнаєте, що вам погано, а просто змінюєте ракурс, куди рухатися, нічого не змінюватиметься.

Все починається з визнання, що проблема є. І тоді наступним кроком з’являється можливість якось цю проблему вирішувати.

Бережіть себе.

Ваш бізнес-психолог, Наталія Макарчук.